Сьогодні особливий день для людей, які в далекому 2004 році сиділи в казематах кучмістського режиму і, немов раби, не могли підняти голови та гордо сказати всьому світові "Я Українець!".
Тоді Україна була сірою масою, люди були зневірені і перелякані, боячись "начальства до срачки". Держава успішно котилася в економічну стагнацію та політичну ізоляцію. Це були насправді часи, які психологічно тиснули на кожного посполитого громадянина, на кожного підприємця, селянина, студента, вчителя, викладача, держслужбовця... В цей час не можна було навіть думати, що щось можна зробити, піднятися з колін. Всі трималися за течією, яка зносила життя кожного у чорну прірву, не давала жити і розвиватися особистості, робила рабами ситуації та долі.
Після початку Помаранчевої революції багато що змінилося, люди стали іншими і більш рішучими, адже вони побачили, що можна щось зробити і що акціями протесту можна чогось досягти. Але тодішня "новоспечена" влада, на жаль, не змогла утримати тої перемоги, який подарував їй Український Народ, пересварилася і навіть з легкістю передала всі важелі управління державою. З болем в душі можу константувати факт повернення до 90-х років бандитських розбірок - стало гірше жити, ніж за часів кучмізму.
Проте мені, як учаснику та співорганізатору цієї грандіозної події, не шкода часу, коли сімнадцяти- та вісімнадцятилітнім хлопцем мені прийшлося змагатися в акціях "Що таке кучмізм?", "Кучмізм - це...", сидіти в камерах тимчасового утримання та мерзнути підчас Помаранчевої Революції, бо це було потрібне в цю добу для українського народу, це продовжило існування нашої вільної свідомості, збудило в нас волю боротьби за краще майбутнє, відвернуло на п’ять років бандитське управління теперішнього президента. Якщо б такий момент повторився, я б без вагань долучився до цього Великого Звершення - Помаранчевої Революції.
Тому я радий, що можу з гордістю розказувати про ці часи своїм дітям та внукам, а політики нехай НАРЕШТІ проаналізують свої помилки, бо історія їх просто не переносить - вона безжально карає.
Слава Україні!
Героям слава!
четвер, 22 листопада 2012 р.
четвер, 15 листопада 2012 р.
середа, 14 листопада 2012 р.
Деякі думки про сесію ЛМР:)
***
Занадто часто у наших депутатів бувають критичні дні.
***
В нас, як у студентів: "Від сесії до сесії..."
Занадто часто у наших депутатів бувають критичні дні.
***
В нас, як у студентів: "Від сесії до сесії..."
понеділок, 5 листопада 2012 р.
Вибори поза вибором
Цьогорічні вибори, на жаль, підтвердили мої прогнози щодо фальсифікацій виборів Україні. Цей виборчий процес був насправді вибором поза вибором, оскільки кожен громадянин міг вибирати кого захотів, а суд будь-якої інстанції міг визнати недійсними будь-які булетені. А це суперечить вимогам чинного законодавства: визнавати недійсними вибори на будь-якій дільниці - прерогатива Центральної виборчої комісії України.
Наприклад, в одному з київських округів суд місцевого рівня визнав недійсними понад 10 тисяч голосів за опозиційного кандидата, що дало можливість "просунути" із відривом в 300 голосів провладного кандидата. Було багато безглуздих судових позовів провладних кандидатів з метою дестабілізувати виборчі перегони, промити нерви спостерігачам та опозиції. На деяких веб-камерах, які транслювали перебіг виборів на дільницях, можна було побачити, як люди (дуже подібні на членів виборчої комісії) кидали пачки бюлетенів в урни і не було жодної реакції ні зі сторони комісії, ні зі сторони правоохоронних органів.
На мою думку, постанова ЦВК щодо проводення онлайн-трансляції виборів лише з 8.00 до 20.00 була неправильною, оскільки найважливіший час є саме момент підрахунку голосів, запаковування бюлетенів в пакети та складання протоколів по одно- та багатомандатних округах. Тому саме цей час, період перевезення виборчої документації та момент її здачі на ОВК мав найбільший ризик фальсифікації.
Ці вибори були вельми нечесні і найбрудніші в історії незалежної України, а українська опозиція не змогла захистити голосу свого виборця на кожній з дільниць. Таким чином зараз вона змушена боротися за місце під сонцем іншим способом, але обнулення списків, як на мене, не надто оптимальний варіант для визнання цих виборів недійсними, оскільки, таким чином, держава знову витрачатиме гроші громадян на фальсифікації волевиявлення. хоча, такий поворот подій саме на руку опозиції, бо остання має шанс отримати більше голосів, ніж це спостерігалося 28 жовтня. Передбачається, що опозиція та комуністи зможуть здобути ще 1-2%, адже виборці провладної партії побачили, які підтасовки робилися на виборчих дільницях сходу України.
Хоча українці недовго пам’ятають про знущання влади і можуть знову вибрати того, хто більше втулить гречки чи макаронів. Народ без цінностей не може довго бути незалежним, оскільки рано чи пізно знайдеться загарбник, який купить чийсь голос за сто грам горілки і кусень хліба.
Наприклад, в одному з київських округів суд місцевого рівня визнав недійсними понад 10 тисяч голосів за опозиційного кандидата, що дало можливість "просунути" із відривом в 300 голосів провладного кандидата. Було багато безглуздих судових позовів провладних кандидатів з метою дестабілізувати виборчі перегони, промити нерви спостерігачам та опозиції. На деяких веб-камерах, які транслювали перебіг виборів на дільницях, можна було побачити, як люди (дуже подібні на членів виборчої комісії) кидали пачки бюлетенів в урни і не було жодної реакції ні зі сторони комісії, ні зі сторони правоохоронних органів.
На мою думку, постанова ЦВК щодо проводення онлайн-трансляції виборів лише з 8.00 до 20.00 була неправильною, оскільки найважливіший час є саме момент підрахунку голосів, запаковування бюлетенів в пакети та складання протоколів по одно- та багатомандатних округах. Тому саме цей час, період перевезення виборчої документації та момент її здачі на ОВК мав найбільший ризик фальсифікації.
Ці вибори були вельми нечесні і найбрудніші в історії незалежної України, а українська опозиція не змогла захистити голосу свого виборця на кожній з дільниць. Таким чином зараз вона змушена боротися за місце під сонцем іншим способом, але обнулення списків, як на мене, не надто оптимальний варіант для визнання цих виборів недійсними, оскільки, таким чином, держава знову витрачатиме гроші громадян на фальсифікації волевиявлення. хоча, такий поворот подій саме на руку опозиції, бо остання має шанс отримати більше голосів, ніж це спостерігалося 28 жовтня. Передбачається, що опозиція та комуністи зможуть здобути ще 1-2%, адже виборці провладної партії побачили, які підтасовки робилися на виборчих дільницях сходу України.
Хоча українці недовго пам’ятають про знущання влади і можуть знову вибрати того, хто більше втулить гречки чи макаронів. Народ без цінностей не може довго бути незалежним, оскільки рано чи пізно знайдеться загарбник, який купить чийсь голос за сто грам горілки і кусень хліба.
четвер, 25 жовтня 2012 р.
Передвиборчий синдром
Останнім часом брудні технології все менше вражають, адже стають вже несвіжими заїждженими технологіями політичних розбірок українського політикуму, однак ще знаходяться "унікуми", які ще намагаються вразити вирафінованого українського всепідкупного виборця.
Одна з "фішок" цьогорічних виборчих перегонів - печатка одного з кандидатів над номіналом двадцятигривневої купюри. Вийшло "Голосуй за № ..." І скажіть - хіба не оригінально, не креативно? Партії рулять, партії форевер!:)
Нехай живуть найкреативніші партії України!:)))
Одна з "фішок" цьогорічних виборчих перегонів - печатка одного з кандидатів над номіналом двадцятигривневої купюри. Вийшло "Голосуй за № ..." І скажіть - хіба не оригінально, не креативно? Партії рулять, партії форевер!:)
Нехай живуть найкреативніші партії України!:)))
неділя, 21 жовтня 2012 р.
Свабодєн
Свабодєн
"Свабодєн" ти у виборі, чувак, своєму
Оскільки ми вирішуєм усе "Інакомислячіх" потрусимо, уб’ємо, Себе на лаврах чуйних понесем. Живемо добре ми у віллочках численних, Бо це життя - це просто мармелад З усіх знущаємось запекло і щоденно - Наводимо свої порядки, лад. Наводим щирий страх на "житєлей Донбасса", Щоб розслабуха їх не узяла - У цьому ми перфектні - ми у цьому аси - Хай розгуляється наскрізь брехня. 21.10.2012 року Уркаїна |
Поетична агітація :)
Поетична агітація :)
|
Живемо класно ми на цьому світі,
Піар нас любить, хукає наскрізь, Стабільністю торгуємо на ґратті, Повсюди тут закрався блюдолиз. Але прекрасно ми таки живемо, Щоденно вілли Яник нам дає (По правді - ми собі як мухи мремо, Проте нікого щастя не гребе). Тому "прагаласуй" за ригіони Шукай собі заняття, бо "прьємьєр" Накличе вже на тебе легіони - Вважай, що в виборі своїм не вмер. 21.10.2012 року Уркаїна |
субота, 20 жовтня 2012 р.
Стокгольмський синдром української нації
Наша нація за триста з чимось років окупації Російською імперією
виробила для себе дивне захисне поле з психологічною залежністю від
окупанта. Мало того, вона з часом набула симпатії, певного захоплення
тираном та закоханості в останнього, як, наприклад, жертви насилля, які
роками були змушені перебувати поряд із своїми кривдниками. Психологія
називає таку поведінку «стокгольмським синдромом», який виникає саме як
захисний механізм у психіці людини.
Цей синдром є дуже небезпечним, проте його з часом можна вилікувати, якщо ізолювати людину від свого кривдника.
Україна має подібні симптоми даної хвороби, оскільки досить тривалий час вона перебувала у лоні найагресивнішої імперії Євразії, що, з часом, виробило такі ж захисні механізми. Ми бачимо, що українці досить дивно поводяться щодо Росії: чим більше остання нас утискує, чим більше знущається з нас, плює на українських героїв та перекручує на свій лад українську історію, тим більше ми на «Матушку Рассєю» молимося, їй усіляко догоджаємо, любимо її і надзвичайно активно намагаємося возз’єднатися з нею.
Цей синдром є невиліковним доки великий вплив має на Україну дана держава і поки не появиться така патріотична особистість, яка перерубає цей вузол постійної фанатичної прив’язаності до окупанта та не почне активний державотворчий процес, який знищить даний синдром в пересічного українця та виробить почуття рівності, самодостатності, патріотичного духу.
Ці якості можна здобути лише шляхом патріотичного виховання сучасної молоді, поглибленого вивчення правдивої історії, а не історії, яку «зі стелі» придумав окупант, політичної і кримінальної люстрації, поступового вимирання старшого покоління, яке на кістках наших дідів і прадідів активно і самовіддано будувало могутню імперію.
Український народ може це зробити, проте активна агресивна інформаційна війна з боку Росії заганяє багатьох свідомих українців у дуже підступну пастку, робить нас своїми сателітами та рабами.
Тому єдиним способом ізоляції від даної інформаційної пропаганди є легальна і кардинальна зміна теперішньої влади та активна боротьба за інформаційний простір нашої держави, усунення з України небезпечних елементів та шпигунів від Російської Федерації, блокада російських і проросійських інформаційних джерел.
Цей синдром є дуже небезпечним, проте його з часом можна вилікувати, якщо ізолювати людину від свого кривдника.
Україна має подібні симптоми даної хвороби, оскільки досить тривалий час вона перебувала у лоні найагресивнішої імперії Євразії, що, з часом, виробило такі ж захисні механізми. Ми бачимо, що українці досить дивно поводяться щодо Росії: чим більше остання нас утискує, чим більше знущається з нас, плює на українських героїв та перекручує на свій лад українську історію, тим більше ми на «Матушку Рассєю» молимося, їй усіляко догоджаємо, любимо її і надзвичайно активно намагаємося возз’єднатися з нею.
Цей синдром є невиліковним доки великий вплив має на Україну дана держава і поки не появиться така патріотична особистість, яка перерубає цей вузол постійної фанатичної прив’язаності до окупанта та не почне активний державотворчий процес, який знищить даний синдром в пересічного українця та виробить почуття рівності, самодостатності, патріотичного духу.
Ці якості можна здобути лише шляхом патріотичного виховання сучасної молоді, поглибленого вивчення правдивої історії, а не історії, яку «зі стелі» придумав окупант, політичної і кримінальної люстрації, поступового вимирання старшого покоління, яке на кістках наших дідів і прадідів активно і самовіддано будувало могутню імперію.
Український народ може це зробити, проте активна агресивна інформаційна війна з боку Росії заганяє багатьох свідомих українців у дуже підступну пастку, робить нас своїми сателітами та рабами.
Тому єдиним способом ізоляції від даної інформаційної пропаганди є легальна і кардинальна зміна теперішньої влади та активна боротьба за інформаційний простір нашої держави, усунення з України небезпечних елементів та шпигунів від Російської Федерації, блокада російських і проросійських інформаційних джерел.
Суверенність держави
Національним надбанням кожної держави є набуття не лише
юридичної незалежності, але й здобуття чистої суверенності, які
допомагають країні впевнено рухатися вперед. Якщо є перше, а
немає суверенності, тоді держава починає «буксувати» і рано чи
пізно втратить свою незалежність, яку є легко згубити, проте
дуже важко здобути.
Суверенність, фактично, є подальшою основою, на яку опирається здобута та юридично зафіксована незалежність, є запорукою ефективного управління і економічного розвитку, адже вона (як фактична, так і духовна) передбачає самостійність в прийнятті рішень, на які не може вплинути інша держава (за винятком, якщо це дійсно є корисне для першої).
Поняття «суверенність» є майже тотожне з поняттям «самостійність», проте «самостійною» може бути людина, родина, сім’я, а «суверенність» семантично має значення «влади чи верховної влади, що має якості найвищого судді – чи то особи, чи групи осіб, – уповноваженого приймати рішення та розв’язувати суперечки в межах політичної ієрархії певною мірою остаточно. Змога приймати такі рішення передбачає незалежність від зовнішніх сил та вищу зверхність і панування над внутрішніми групами, фактичну самостійність держави».
Останнім часом спостерігаються негативні тенденції зі згортання паростків суверенного формування держави. На зміну національній ідеології прийшла ідеологія «совкового управління», яка знищує все українське, насаджує все чуже, впроваджує пострадянську диктатуру в державі, а головне – тягне до радянського минулого.
Ці тенденції є дуже небезпечними, вони загрожують прямою втратою юридичної незалежності, держави як інституції.
Гадаю, ці кроки, які робить теперішня влада, є свідомими, вони спрямовані на підривання української економіки, вони є тільки початком згортання демократії, нищення нашої історії та культури.
Якщо цього народ не буде намагатися зупинити (а це може статися досить пізно), то Україна повністю втратить свою суверенність та державність. Вона або сама стане диктаторською за своїм змістом, або буде придатком Росії та інших країн, які хочуть повернути втрачені ними українські землі.
Суверенність, фактично, є подальшою основою, на яку опирається здобута та юридично зафіксована незалежність, є запорукою ефективного управління і економічного розвитку, адже вона (як фактична, так і духовна) передбачає самостійність в прийнятті рішень, на які не може вплинути інша держава (за винятком, якщо це дійсно є корисне для першої).
Поняття «суверенність» є майже тотожне з поняттям «самостійність», проте «самостійною» може бути людина, родина, сім’я, а «суверенність» семантично має значення «влади чи верховної влади, що має якості найвищого судді – чи то особи, чи групи осіб, – уповноваженого приймати рішення та розв’язувати суперечки в межах політичної ієрархії певною мірою остаточно. Змога приймати такі рішення передбачає незалежність від зовнішніх сил та вищу зверхність і панування над внутрішніми групами, фактичну самостійність держави».
Останнім часом спостерігаються негативні тенденції зі згортання паростків суверенного формування держави. На зміну національній ідеології прийшла ідеологія «совкового управління», яка знищує все українське, насаджує все чуже, впроваджує пострадянську диктатуру в державі, а головне – тягне до радянського минулого.
Ці тенденції є дуже небезпечними, вони загрожують прямою втратою юридичної незалежності, держави як інституції.
Гадаю, ці кроки, які робить теперішня влада, є свідомими, вони спрямовані на підривання української економіки, вони є тільки початком згортання демократії, нищення нашої історії та культури.
Якщо цього народ не буде намагатися зупинити (а це може статися досить пізно), то Україна повністю втратить свою суверенність та державність. Вона або сама стане диктаторською за своїм змістом, або буде придатком Росії та інших країн, які хочуть повернути втрачені ними українські землі.
Дещо про гіпертекст поезії
Поезія-це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Сучасне життя людини зводиться тільки до постійного занурювання в "соціальне мереживо" (як писала ksenykrapka), а реальне життя, захоплення поезією, музикою, плетінням, провідування друзів і близьких зводиться до мінімуму. Часовий континіум зараз настільки викривлений і ми забуваємо, що втрачаємо сенс життя і часто прозріваємо тоді, коли втратили свою молодість (дехто і тоді не прозріває).
Поезія живе в нас, але ми постійно її глушимо в собі, не даючи пробратися назовні і не розуміємо, що саме в ній є багато відповідей на наші запитання, на сенс людського життя. Помаленьку світ стає цинічним, незрозумілим, хаотичним. Люди не довіряють один одному, адже через відсутність внутрішньої гармонії з світом, відсутність оптимізму та романтики, брехня процвітає всюди, а ще так недавно люди були такими безпосередніми, живими, чуттєвими...
Світ не може існувати без написання чи просто читання поезії. Він може загинути без неї, адже ключ до розгадки цього світу лежить в гіпертексті поезії. Поезія - це дійсно неповторність, ""безсмертний дотик до душі", до єства кожної людини і її варто любити, творити та берегти...
Андрій Яремко-Ярий
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Сучасне життя людини зводиться тільки до постійного занурювання в "соціальне мереживо" (як писала ksenykrapka), а реальне життя, захоплення поезією, музикою, плетінням, провідування друзів і близьких зводиться до мінімуму. Часовий континіум зараз настільки викривлений і ми забуваємо, що втрачаємо сенс життя і часто прозріваємо тоді, коли втратили свою молодість (дехто і тоді не прозріває).
Поезія живе в нас, але ми постійно її глушимо в собі, не даючи пробратися назовні і не розуміємо, що саме в ній є багато відповідей на наші запитання, на сенс людського життя. Помаленьку світ стає цинічним, незрозумілим, хаотичним. Люди не довіряють один одному, адже через відсутність внутрішньої гармонії з світом, відсутність оптимізму та романтики, брехня процвітає всюди, а ще так недавно люди були такими безпосередніми, живими, чуттєвими...
Світ не може існувати без написання чи просто читання поезії. Він може загинути без неї, адже ключ до розгадки цього світу лежить в гіпертексті поезії. Поезія - це дійсно неповторність, ""безсмертний дотик до душі", до єства кожної людини і її варто любити, творити та берегти...
Андрій Яремко-Ярий
Підписатися на:
Дописи (Atom)