У Львівській міській раді відбувся семінар "Як виграти проект у Львівській міській раді?".
Семінар був надзвичайно цікавий, адже на ньому Я багато дізнався про
написання і подання на конкурс проектів громадських, про типові помилки,
які роблять представники ГО та про систему оцінювання самих проектів.
Юрій Лукашевський виклався на повну, розповів все в деталях і відповів
на запитання семи десятків учасників семінару. Захід пройшов на "Ура!"
Було насправді круто!
понеділок, 26 листопада 2012 р.
Втекти б...
Втекти б подалі від цієї метушні і сірої буденності, де кожна хвилина вимірюється вічністю бізнесових відносин та в’язкою рутинною багнюкою, втекти від себе самого, від своєї підсвідомості і самосвідомості, яка постійно б’є чимось надважким по голові.
неділя, 25 листопада 2012 р.
Андрій Бень: “Хочеш – значить можеш! Неможливих речей не буває!”
Закінчується навчальний процес у студентів
Інституту громадського лідерства, але спогади про нього залишаються
назавжди. Про навчання в ІГЛ та про плани організації на 2013 говоримо з
випускником 2007 року, керівником ЛМГО «Інститут громадського
лідерства» Андрієм Бенем.
У кожного з нас різний шлях до навчання і роботи в ІГЛ. А як саме в тебе починався шлях до соціального становлення в громадському житті та роботи в організації?
Моє громадське життя почалось в далекому 2007 році, коли я вступив в громадську організацію «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК). Але, почавши працювати, зрозумів, що мені бракує знань та досвіду. Тоді від колег дізнався про ІГЛ. Не гаючи часу написав вступну анкету, пройшов співбесіду і поступив. Під час навчання був обраний старостою групи, закінчив з червоним дипломом. Став членом ІГЛ та був обраний Керівником навчального відділу (КНВ). Після каденції КНВ двічі обирався Керівником фінансового відділу. І у 2012 році очолив Інститут громадського лідерства.
Чи є в тебе життєве кредо?
Я вважаю, що у кожної самосвідомої людини повинно бути своє кредо. У мене теж є: «Хочеш – значить можеш! Неможливих речей не буває!»
Що саме тобі сподобалося в даній організації?
ІГЛ – унікальна організація. Це платформа, яка надає можливість лідерам комунікувати, самовдосконалюватись і втілювати в життя свої найпотаємніші мрії.
Як ти розумієш поняття «Лідерство»?
Лідер – це перша і найкраща людина в своїй сфері. Це той, хто веде не примусом і страхом, а ідеєю. Не той, хто змушує, а хто надихає.
Лідером може стати кожен. Для цього потрібно лише повірити в себе і працювати заради блага інших.
Чи були цікаві ініціативи або проекти серед слухачів твого року випуску?
Коли я навчався, в ІГЛ ще не було обов’язкової вимоги – написання і реалізація громадського проекту, її ввели трохи пізніше. Проте, в мене такий проект був. У 2008 році, в рамках ІГЛ, я розробив і реалізував свій перший проект -інтелектуально-динамічну гру-квест для школярів «Бандеразнай». Скажу вам, цей проект був доволі успішним. В ньому взяло участь понад 100 школярів міста Львова.
Як загалом проходив навчальний процес?
Весело. Вчились, спілкувались, відпочивали разом. Мені подобається, що в ІГЛ побудована система так, що немає нудних лекцій, лише тренінги та інтерактивні ігри.
Чи можеш пригадати якийсь анекдотичний момент, який трапився під час твого навчання?
Анекдотів не пам’ятаю, а от цікавинка – це вибори старости групи. Вони проходили в форматі президентських перегонів. Кандидатів зібралось чимало: якщо не помиляюсь – шестеро. Решта групи також мали свої ролі: журналісти, PR-менеджери, політтехнологи, іміджмейкери, стилісти,… Тоді моя команда спрацювала найкраще і я став старостою групи.
Якби тобі сказали, що ти знову поступив на навчання в ІГЛ, чи пройшов би ти ще раз даний курс?
Думаю, що так. Я його проходжу з кожною новою групою, відвідуючи окремі заняття. І хочу сказати, що кожного разу дізнаюсь щось нове, на яке раніше не звернув уваги.
Які лідерські якості ти бачиш в наших теперішніх випускниках?
У цьогорічних випускниках я бачу іскру в очах, жагу до змін, прагнення підкорювати нові вершини. Вірю, що ці іскорки скоро стануть потужним багаттям.
Чи бачиш ти серед сьогоднішніх випускників тих, хто продовжуватиме становлення громадського суспільства у нашому місті і Україні загалом?
Твердо переконаний, що 70% випускників будуть займатись і надалі громадською роботою. І, незалежно від того, чи вони будуть робити це в рамках ІГЛ, чи якоїсь іншої організації ми будемо їм допомагати.
Як загалом пройшов даний навчальний рік і чи були серйозні проблеми на шляху до закінчення цього навчального року?
Я вважаю, що ні серйозних, ні просто проблем не існує. Є виключно життєві ситуації, які треба вирішувати.
Які плани щодо ІГЛу на наступний рік?
Розвиватися, вводити інновації в діяльність та, мабуть, відкрити філію у якомусь іншому місті.
Що би ти хотів побажати нашим випускникам на майбутнє?
Бажаю не зупинятися на досягнутому, постійно вчитись, самовдосконалюватись і рухатись вперед! І тоді будь-які вершини будуть підкорені.
У кожного з нас різний шлях до навчання і роботи в ІГЛ. А як саме в тебе починався шлях до соціального становлення в громадському житті та роботи в організації?
Моє громадське життя почалось в далекому 2007 році, коли я вступив в громадську організацію «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК). Але, почавши працювати, зрозумів, що мені бракує знань та досвіду. Тоді від колег дізнався про ІГЛ. Не гаючи часу написав вступну анкету, пройшов співбесіду і поступив. Під час навчання був обраний старостою групи, закінчив з червоним дипломом. Став членом ІГЛ та був обраний Керівником навчального відділу (КНВ). Після каденції КНВ двічі обирався Керівником фінансового відділу. І у 2012 році очолив Інститут громадського лідерства.
Чи є в тебе життєве кредо?
Я вважаю, що у кожної самосвідомої людини повинно бути своє кредо. У мене теж є: «Хочеш – значить можеш! Неможливих речей не буває!»
Що саме тобі сподобалося в даній організації?
ІГЛ – унікальна організація. Це платформа, яка надає можливість лідерам комунікувати, самовдосконалюватись і втілювати в життя свої найпотаємніші мрії.
Як ти розумієш поняття «Лідерство»?
Лідер – це перша і найкраща людина в своїй сфері. Це той, хто веде не примусом і страхом, а ідеєю. Не той, хто змушує, а хто надихає.
Лідером може стати кожен. Для цього потрібно лише повірити в себе і працювати заради блага інших.
Чи були цікаві ініціативи або проекти серед слухачів твого року випуску?
Коли я навчався, в ІГЛ ще не було обов’язкової вимоги – написання і реалізація громадського проекту, її ввели трохи пізніше. Проте, в мене такий проект був. У 2008 році, в рамках ІГЛ, я розробив і реалізував свій перший проект -інтелектуально-динамічну гру-квест для школярів «Бандеразнай». Скажу вам, цей проект був доволі успішним. В ньому взяло участь понад 100 школярів міста Львова.
Як загалом проходив навчальний процес?
Весело. Вчились, спілкувались, відпочивали разом. Мені подобається, що в ІГЛ побудована система так, що немає нудних лекцій, лише тренінги та інтерактивні ігри.
Чи можеш пригадати якийсь анекдотичний момент, який трапився під час твого навчання?
Анекдотів не пам’ятаю, а от цікавинка – це вибори старости групи. Вони проходили в форматі президентських перегонів. Кандидатів зібралось чимало: якщо не помиляюсь – шестеро. Решта групи також мали свої ролі: журналісти, PR-менеджери, політтехнологи, іміджмейкери, стилісти,… Тоді моя команда спрацювала найкраще і я став старостою групи.
Якби тобі сказали, що ти знову поступив на навчання в ІГЛ, чи пройшов би ти ще раз даний курс?
Думаю, що так. Я його проходжу з кожною новою групою, відвідуючи окремі заняття. І хочу сказати, що кожного разу дізнаюсь щось нове, на яке раніше не звернув уваги.
Які лідерські якості ти бачиш в наших теперішніх випускниках?
У цьогорічних випускниках я бачу іскру в очах, жагу до змін, прагнення підкорювати нові вершини. Вірю, що ці іскорки скоро стануть потужним багаттям.
Чи бачиш ти серед сьогоднішніх випускників тих, хто продовжуватиме становлення громадського суспільства у нашому місті і Україні загалом?
Твердо переконаний, що 70% випускників будуть займатись і надалі громадською роботою. І, незалежно від того, чи вони будуть робити це в рамках ІГЛ, чи якоїсь іншої організації ми будемо їм допомагати.
Як загалом пройшов даний навчальний рік і чи були серйозні проблеми на шляху до закінчення цього навчального року?
Я вважаю, що ні серйозних, ні просто проблем не існує. Є виключно життєві ситуації, які треба вирішувати.
Які плани щодо ІГЛу на наступний рік?
Розвиватися, вводити інновації в діяльність та, мабуть, відкрити філію у якомусь іншому місті.
Що би ти хотів побажати нашим випускникам на майбутнє?
Бажаю не зупинятися на досягнутому, постійно вчитись, самовдосконалюватись і рухатись вперед! І тоді будь-які вершини будуть підкорені.
Розмовляв: Андрій Яремко
четвер, 22 листопада 2012 р.
Ковток Свободи
Сьогодні особливий день для людей, які в далекому 2004 році сиділи в казематах кучмістського режиму і, немов раби, не могли підняти голови та гордо сказати всьому світові "Я Українець!".
Тоді Україна була сірою масою, люди були зневірені і перелякані, боячись "начальства до срачки". Держава успішно котилася в економічну стагнацію та політичну ізоляцію. Це були насправді часи, які психологічно тиснули на кожного посполитого громадянина, на кожного підприємця, селянина, студента, вчителя, викладача, держслужбовця... В цей час не можна було навіть думати, що щось можна зробити, піднятися з колін. Всі трималися за течією, яка зносила життя кожного у чорну прірву, не давала жити і розвиватися особистості, робила рабами ситуації та долі.
Після початку Помаранчевої революції багато що змінилося, люди стали іншими і більш рішучими, адже вони побачили, що можна щось зробити і що акціями протесту можна чогось досягти. Але тодішня "новоспечена" влада, на жаль, не змогла утримати тої перемоги, який подарував їй Український Народ, пересварилася і навіть з легкістю передала всі важелі управління державою. З болем в душі можу константувати факт повернення до 90-х років бандитських розбірок - стало гірше жити, ніж за часів кучмізму.
Проте мені, як учаснику та співорганізатору цієї грандіозної події, не шкода часу, коли сімнадцяти- та вісімнадцятилітнім хлопцем мені прийшлося змагатися в акціях "Що таке кучмізм?", "Кучмізм - це...", сидіти в камерах тимчасового утримання та мерзнути підчас Помаранчевої Революції, бо це було потрібне в цю добу для українського народу, це продовжило існування нашої вільної свідомості, збудило в нас волю боротьби за краще майбутнє, відвернуло на п’ять років бандитське управління теперішнього президента. Якщо б такий момент повторився, я б без вагань долучився до цього Великого Звершення - Помаранчевої Революції.
Тому я радий, що можу з гордістю розказувати про ці часи своїм дітям та внукам, а політики нехай НАРЕШТІ проаналізують свої помилки, бо історія їх просто не переносить - вона безжально карає.
Слава Україні!
Героям слава!
Тоді Україна була сірою масою, люди були зневірені і перелякані, боячись "начальства до срачки". Держава успішно котилася в економічну стагнацію та політичну ізоляцію. Це були насправді часи, які психологічно тиснули на кожного посполитого громадянина, на кожного підприємця, селянина, студента, вчителя, викладача, держслужбовця... В цей час не можна було навіть думати, що щось можна зробити, піднятися з колін. Всі трималися за течією, яка зносила життя кожного у чорну прірву, не давала жити і розвиватися особистості, робила рабами ситуації та долі.
Після початку Помаранчевої революції багато що змінилося, люди стали іншими і більш рішучими, адже вони побачили, що можна щось зробити і що акціями протесту можна чогось досягти. Але тодішня "новоспечена" влада, на жаль, не змогла утримати тої перемоги, який подарував їй Український Народ, пересварилася і навіть з легкістю передала всі важелі управління державою. З болем в душі можу константувати факт повернення до 90-х років бандитських розбірок - стало гірше жити, ніж за часів кучмізму.
Проте мені, як учаснику та співорганізатору цієї грандіозної події, не шкода часу, коли сімнадцяти- та вісімнадцятилітнім хлопцем мені прийшлося змагатися в акціях "Що таке кучмізм?", "Кучмізм - це...", сидіти в камерах тимчасового утримання та мерзнути підчас Помаранчевої Революції, бо це було потрібне в цю добу для українського народу, це продовжило існування нашої вільної свідомості, збудило в нас волю боротьби за краще майбутнє, відвернуло на п’ять років бандитське управління теперішнього президента. Якщо б такий момент повторився, я б без вагань долучився до цього Великого Звершення - Помаранчевої Революції.
Тому я радий, що можу з гордістю розказувати про ці часи своїм дітям та внукам, а політики нехай НАРЕШТІ проаналізують свої помилки, бо історія їх просто не переносить - вона безжально карає.
Слава Україні!
Героям слава!
четвер, 15 листопада 2012 р.
середа, 14 листопада 2012 р.
Деякі думки про сесію ЛМР:)
***
Занадто часто у наших депутатів бувають критичні дні.
***
В нас, як у студентів: "Від сесії до сесії..."
Занадто часто у наших депутатів бувають критичні дні.
***
В нас, як у студентів: "Від сесії до сесії..."
понеділок, 5 листопада 2012 р.
Вибори поза вибором
Цьогорічні вибори, на жаль, підтвердили мої прогнози щодо фальсифікацій виборів Україні. Цей виборчий процес був насправді вибором поза вибором, оскільки кожен громадянин міг вибирати кого захотів, а суд будь-якої інстанції міг визнати недійсними будь-які булетені. А це суперечить вимогам чинного законодавства: визнавати недійсними вибори на будь-якій дільниці - прерогатива Центральної виборчої комісії України.
Наприклад, в одному з київських округів суд місцевого рівня визнав недійсними понад 10 тисяч голосів за опозиційного кандидата, що дало можливість "просунути" із відривом в 300 голосів провладного кандидата. Було багато безглуздих судових позовів провладних кандидатів з метою дестабілізувати виборчі перегони, промити нерви спостерігачам та опозиції. На деяких веб-камерах, які транслювали перебіг виборів на дільницях, можна було побачити, як люди (дуже подібні на членів виборчої комісії) кидали пачки бюлетенів в урни і не було жодної реакції ні зі сторони комісії, ні зі сторони правоохоронних органів.
На мою думку, постанова ЦВК щодо проводення онлайн-трансляції виборів лише з 8.00 до 20.00 була неправильною, оскільки найважливіший час є саме момент підрахунку голосів, запаковування бюлетенів в пакети та складання протоколів по одно- та багатомандатних округах. Тому саме цей час, період перевезення виборчої документації та момент її здачі на ОВК мав найбільший ризик фальсифікації.
Ці вибори були вельми нечесні і найбрудніші в історії незалежної України, а українська опозиція не змогла захистити голосу свого виборця на кожній з дільниць. Таким чином зараз вона змушена боротися за місце під сонцем іншим способом, але обнулення списків, як на мене, не надто оптимальний варіант для визнання цих виборів недійсними, оскільки, таким чином, держава знову витрачатиме гроші громадян на фальсифікації волевиявлення. хоча, такий поворот подій саме на руку опозиції, бо остання має шанс отримати більше голосів, ніж це спостерігалося 28 жовтня. Передбачається, що опозиція та комуністи зможуть здобути ще 1-2%, адже виборці провладної партії побачили, які підтасовки робилися на виборчих дільницях сходу України.
Хоча українці недовго пам’ятають про знущання влади і можуть знову вибрати того, хто більше втулить гречки чи макаронів. Народ без цінностей не може довго бути незалежним, оскільки рано чи пізно знайдеться загарбник, який купить чийсь голос за сто грам горілки і кусень хліба.
Наприклад, в одному з київських округів суд місцевого рівня визнав недійсними понад 10 тисяч голосів за опозиційного кандидата, що дало можливість "просунути" із відривом в 300 голосів провладного кандидата. Було багато безглуздих судових позовів провладних кандидатів з метою дестабілізувати виборчі перегони, промити нерви спостерігачам та опозиції. На деяких веб-камерах, які транслювали перебіг виборів на дільницях, можна було побачити, як люди (дуже подібні на членів виборчої комісії) кидали пачки бюлетенів в урни і не було жодної реакції ні зі сторони комісії, ні зі сторони правоохоронних органів.
На мою думку, постанова ЦВК щодо проводення онлайн-трансляції виборів лише з 8.00 до 20.00 була неправильною, оскільки найважливіший час є саме момент підрахунку голосів, запаковування бюлетенів в пакети та складання протоколів по одно- та багатомандатних округах. Тому саме цей час, період перевезення виборчої документації та момент її здачі на ОВК мав найбільший ризик фальсифікації.
Ці вибори були вельми нечесні і найбрудніші в історії незалежної України, а українська опозиція не змогла захистити голосу свого виборця на кожній з дільниць. Таким чином зараз вона змушена боротися за місце під сонцем іншим способом, але обнулення списків, як на мене, не надто оптимальний варіант для визнання цих виборів недійсними, оскільки, таким чином, держава знову витрачатиме гроші громадян на фальсифікації волевиявлення. хоча, такий поворот подій саме на руку опозиції, бо остання має шанс отримати більше голосів, ніж це спостерігалося 28 жовтня. Передбачається, що опозиція та комуністи зможуть здобути ще 1-2%, адже виборці провладної партії побачили, які підтасовки робилися на виборчих дільницях сходу України.
Хоча українці недовго пам’ятають про знущання влади і можуть знову вибрати того, хто більше втулить гречки чи макаронів. Народ без цінностей не може довго бути незалежним, оскільки рано чи пізно знайдеться загарбник, який купить чийсь голос за сто грам горілки і кусень хліба.
Підписатися на:
Дописи (Atom)