четвер, 22 листопада 2012 р.

Ковток Свободи

Сьогодні особливий день для людей, які в далекому 2004 році сиділи в казематах кучмістського режиму і, немов раби, не могли підняти голови та гордо сказати всьому світові "Я Українець!".

Тоді Україна була сірою масою, люди були зневірені і перелякані, боячись "начальства до срачки". Держава успішно котилася в економічну стагнацію та політичну ізоляцію. Це були насправді часи, які психологічно тиснули на кожного посполитого громадянина, на кожного підприємця, селянина, студента, вчителя, викладача, держслужбовця... В цей час не можна було навіть думати, що щось можна зробити, піднятися з колін. Всі трималися за течією, яка зносила життя кожного у чорну прірву, не давала жити і розвиватися особистості, робила рабами ситуації та долі.

Після початку Помаранчевої революції багато що змінилося, люди стали іншими і більш рішучими, адже вони побачили, що можна щось зробити і що акціями протесту можна чогось досягти. Але тодішня "новоспечена" влада, на жаль, не змогла утримати тої перемоги, який подарував їй Український Народ, пересварилася і навіть з легкістю передала всі важелі управління державою. З болем в душі можу константувати факт повернення до 90-х років бандитських розбірок - стало гірше жити, ніж за часів кучмізму.

Проте мені, як учаснику та співорганізатору цієї грандіозної події, не шкода часу, коли сімнадцяти- та вісімнадцятилітнім хлопцем мені прийшлося змагатися в акціях "Що таке кучмізм?", "Кучмізм - це...", сидіти в камерах тимчасового утримання та мерзнути підчас Помаранчевої Революції, бо це було потрібне в цю добу для українського народу, це продовжило існування нашої вільної свідомості, збудило в нас волю боротьби за краще майбутнє, відвернуло на п’ять років бандитське управління теперішнього президента. Якщо б такий момент повторився, я б без вагань долучився до цього Великого Звершення - Помаранчевої Революції.

Тому я радий, що можу з гордістю розказувати про ці часи своїм дітям та внукам, а політики нехай НАРЕШТІ проаналізують свої помилки, бо історія їх просто не переносить - вона безжально карає.

Слава Україні!

Героям слава!