субота, 15 грудня 2012 р.

На транс-івенті у Львові вчора побувала вся Україна



Вчора побував на вечірці транс-спільнови, який організовував «Вірус». Було дуже класно, склад діджеїв дійсно сильний, адже до Львова щоб виступити на велотреку СКА приїхало 5 найкращих діджеїв світу, серед яких один українець з Києва (DJ OMNIA). Розпочала івент DJ IRA о 20.50 (хоча захід мав розпочатися о 20.00). Згодом на сцену підтягнулися  DART RAYNE, JOCHEN MILLER, ARMIN VAN BUUREN та OMNIA. DART RAYNE  досхочу скакав на сцені з прапором України, який йому на сцену закинули фани з перших рядів, а Армін ван Бюрен, який вийшов до фанів о 01.00 (цього разу таки приїхав до Львова - нагадаю, в серпні він не зміг приїхати у зв’язку з поломкою літака), добряче розбудив публіку, яка була розморена втомою та сильним алкоголем. Тут треба визнати, що наша молодь не вміє себе вести на подібних заходах, а напивається до чортиків і мало не б’ється. Часами треба себе вести вихованіше, а організаторам пораджу проводити такі у більш пристосованих для цього місцях, адже на велотреку можна було травмуватися перечепившись через ями велотреку.

середа, 5 грудня 2012 р.

Лідерство – це для мене?



Життя галопує, шалено змінюється, появляються нові засади та цінності в колі кожного суспільства і більшість старих звичаїв просто затираються. Часами людина не усвідомлює засадничих правил та понять життя в суспільстві або плутається в їх розумінні. Вир сучасності настільки затягує людину в свої тенета, настільки дивує своїми сюрпризами, що людина губиться в сенсі свого перебування в соціумі.
Губляться українці і в понятті «лідерство», яке, на жаль, далеко не всі розуміють. Одні вважають, що лідерство – це вміння вирішити свої проблеми, інші – це поняття має суто політичний характер, а треті – це спосіб збагачення людини через бізнесові та кримінальні зв’язки. Тобто в сучасних українців поняття лідерства є доволі невизначене, розмите і набуває доволі негативного значення через ситуацію в сучасній українській політиці, що негативно може вплинути на розвиток нашого суспільства.
Як на мене, лідерство – це спосіб рухатися вперед, задавати тон в цьому суспільстві собі та оточуючим, давати приклад того, що у світі можна зробити багато доброго і надихнути своїми вчинками на це добро інших. Зрештою, лідерство – це  соціальність кожного з нас як індивідуума, як суспільної одиниці, - це спосіб виділитися в сірій масі.
Лідерство не обмежується лише політичною складовою, ця якість проявляється на доволі нижчому рівні, адже не тільки держава чи окрема політична інституція (партія чи громадська організація) може вести вперед, керувати рухом держави чи окремої громади; лідерство проявляється на звичному побутовому рівні (в сім’ї, родині, на роботі). Кожен може бути лідером в окремому середовищі, розвивати свої якості провідника, вести за собою інших.
Однак я притримуюсь думки, що лідерами не народжуються, а ними стають підчас отримання досвіду та відповідних знань. І саме тут закрадається хибна думка багатьох людей, що лідером легко бути, їм все сходить з рук, що лідерам не потрібні якісь ґрунтовні знання аби могти грамотно вести за собою, гартувати народ, будувати суспільство, державу. Ці помилкові твердження вже мають негативні наслідки на рівні сучасної політичної еліти, яка досі мислить комуністичними мірками.
          Тому кожен із нас має поставити перед собою кілька простих запитань, щоб збагнути, який з нього лідер, а передовсім одне – «Лідерство – це для мене?».

понеділок, 26 листопада 2012 р.

Відбувся семінар "Як виграти проект у Львівській міській раді?"

У Львівській міській раді відбувся семінар "Як виграти проект у Львівській міській раді?".
Семінар був надзвичайно цікавий, адже на ньому Я багато дізнався про написання і подання на конкурс проектів громадських, про типові помилки, які роблять представники ГО та про систему оцінювання самих проектів. Юрій Лукашевський виклався на повну, розповів все в деталях і відповів на запитання семи десятків учасників семінару. Захід пройшов на "Ура!"
Було насправді круто!

Втекти б...

Втекти б подалі від цієї метушні і сірої буденності, де кожна хвилина вимірюється вічністю бізнесових відносин та в’язкою рутинною багнюкою, втекти від себе самого, від своєї підсвідомості і самосвідомості, яка постійно б’є чимось надважким по голові.

неділя, 25 листопада 2012 р.

Андрій Бень: “Хочеш – значить можеш! Неможливих речей не буває!”

Закінчується навчальний процес у студентів Інституту громадського лідерства, але спогади про нього залишаються назавжди. Про навчання в ІГЛ та про плани організації на 2013 говоримо з випускником 2007 року, керівником ЛМГО «Інститут громадського лідерства» Андрієм Бенем.

У кожного з нас різний шлях до навчання і роботи в ІГЛ. А як саме в тебе починався шлях до соціального становлення в громадському житті та роботи в організації?
Моє громадське життя почалось в далекому 2007 році, коли я вступив в громадську організацію «Молодіжний націоналістичний конгрес» (МНК). Але, почавши працювати, зрозумів, що мені бракує знань та досвіду. Тоді від колег дізнався про ІГЛ. Не гаючи часу написав вступну анкету, пройшов співбесіду і поступив. Під час навчання був обраний старостою групи, закінчив з червоним дипломом. Став членом ІГЛ та був обраний Керівником навчального відділу (КНВ). Після каденції КНВ двічі обирався Керівником фінансового відділу. І у 2012 році очолив Інститут громадського лідерства.

Чи є в тебе життєве кредо?
Я вважаю, що у кожної самосвідомої людини повинно бути своє кредо. У мене теж є: «Хочеш – значить можеш! Неможливих речей не буває!»

Що саме тобі сподобалося в даній організації?
ІГЛ – унікальна організація. Це платформа, яка надає можливість лідерам комунікувати, самовдосконалюватись і втілювати в життя свої найпотаємніші мрії.

Як ти розумієш поняття «Лідерство»?
Лідер – це перша і найкраща людина в своїй сфері. Це той, хто веде не примусом і страхом, а ідеєю. Не той, хто змушує, а хто надихає.
Лідером може стати кожен. Для цього потрібно лише повірити в себе і працювати заради блага інших.

Чи були цікаві ініціативи або проекти серед слухачів твого року випуску?
Коли я навчався, в ІГЛ ще не було обов’язкової вимоги – написання і реалізація громадського проекту, її ввели трохи пізніше. Проте, в мене такий проект був. У 2008 році, в рамках ІГЛ, я розробив і реалізував свій перший проект -інтелектуально-динамічну гру-квест для школярів «Бандеразнай». Скажу вам, цей проект був доволі успішним. В ньому взяло участь понад 100 школярів міста Львова.

Як загалом проходив навчальний процес?
Весело. Вчились, спілкувались, відпочивали разом. Мені подобається, що в ІГЛ побудована система так, що немає нудних лекцій, лише тренінги та інтерактивні ігри.

Чи можеш пригадати якийсь анекдотичний момент, який трапився під час твого навчання?
Анекдотів не пам’ятаю, а от цікавинка – це вибори старости групи. Вони проходили в форматі президентських перегонів. Кандидатів зібралось чимало: якщо не помиляюсь – шестеро. Решта групи також мали свої ролі: журналісти, PR-менеджери, політтехнологи, іміджмейкери, стилісти,… Тоді моя команда спрацювала найкраще і я став старостою групи.

Якби тобі сказали, що ти знову поступив на навчання в ІГЛ, чи пройшов би ти ще раз даний курс?
Думаю, що так. Я його проходжу з кожною новою групою, відвідуючи окремі заняття. І хочу сказати, що кожного разу дізнаюсь щось нове, на яке раніше не звернув уваги.

Які лідерські якості ти бачиш в наших теперішніх випускниках?
У цьогорічних випускниках я бачу іскру в очах, жагу до змін, прагнення підкорювати нові вершини. Вірю, що ці іскорки скоро стануть потужним багаттям.

Чи бачиш ти серед сьогоднішніх випускників тих, хто продовжуватиме становлення громадського суспільства у нашому місті і Україні загалом?
Твердо переконаний, що 70% випускників будуть займатись і надалі громадською роботою. І, незалежно від того, чи вони будуть робити це в рамках ІГЛ, чи якоїсь іншої організації ми будемо їм допомагати.

Як загалом пройшов даний навчальний рік і чи були серйозні проблеми на шляху до закінчення цього навчального року?
Я вважаю, що ні серйозних, ні просто проблем не існує. Є виключно життєві ситуації, які треба вирішувати.

Які плани щодо ІГЛу на наступний рік?
Розвиватися, вводити інновації в діяльність та, мабуть, відкрити філію у якомусь іншому місті.

Що би ти хотів побажати нашим випускникам на майбутнє?
Бажаю не зупинятися на досягнутому, постійно вчитись, самовдосконалюватись і рухатись вперед! І тоді будь-які вершини будуть підкорені.

Розмовляв: Андрій Яремко

четвер, 22 листопада 2012 р.

Ковток Свободи

Сьогодні особливий день для людей, які в далекому 2004 році сиділи в казематах кучмістського режиму і, немов раби, не могли підняти голови та гордо сказати всьому світові "Я Українець!".

Тоді Україна була сірою масою, люди були зневірені і перелякані, боячись "начальства до срачки". Держава успішно котилася в економічну стагнацію та політичну ізоляцію. Це були насправді часи, які психологічно тиснули на кожного посполитого громадянина, на кожного підприємця, селянина, студента, вчителя, викладача, держслужбовця... В цей час не можна було навіть думати, що щось можна зробити, піднятися з колін. Всі трималися за течією, яка зносила життя кожного у чорну прірву, не давала жити і розвиватися особистості, робила рабами ситуації та долі.

Після початку Помаранчевої революції багато що змінилося, люди стали іншими і більш рішучими, адже вони побачили, що можна щось зробити і що акціями протесту можна чогось досягти. Але тодішня "новоспечена" влада, на жаль, не змогла утримати тої перемоги, який подарував їй Український Народ, пересварилася і навіть з легкістю передала всі важелі управління державою. З болем в душі можу константувати факт повернення до 90-х років бандитських розбірок - стало гірше жити, ніж за часів кучмізму.

Проте мені, як учаснику та співорганізатору цієї грандіозної події, не шкода часу, коли сімнадцяти- та вісімнадцятилітнім хлопцем мені прийшлося змагатися в акціях "Що таке кучмізм?", "Кучмізм - це...", сидіти в камерах тимчасового утримання та мерзнути підчас Помаранчевої Революції, бо це було потрібне в цю добу для українського народу, це продовжило існування нашої вільної свідомості, збудило в нас волю боротьби за краще майбутнє, відвернуло на п’ять років бандитське управління теперішнього президента. Якщо б такий момент повторився, я б без вагань долучився до цього Великого Звершення - Помаранчевої Революції.

Тому я радий, що можу з гордістю розказувати про ці часи своїм дітям та внукам, а політики нехай НАРЕШТІ проаналізують свої помилки, бо історія їх просто не переносить - вона безжально карає.

Слава Україні!

Героям слава!

четвер, 15 листопада 2012 р.

"Ти брате любиш Русь..."

Мене колись постійно дивував цинізм депутатів (міської, обласної чи верховної рад - не важливо), але пізніше зрозумів: для кожного з них гроші, вплив і зв’язки - найсвятіше. І тут згадується вірш "Ти брате любиш Русь..."

середа, 14 листопада 2012 р.

понеділок, 5 листопада 2012 р.

Вибори поза вибором

Цьогорічні вибори, на жаль, підтвердили мої прогнози щодо фальсифікацій виборів Україні. Цей виборчий процес був насправді вибором поза вибором, оскільки кожен громадянин міг вибирати кого захотів, а суд будь-якої інстанції міг визнати недійсними будь-які булетені. А це суперечить вимогам чинного законодавства: визнавати недійсними вибори на будь-якій дільниці - прерогатива Центральної виборчої комісії України.

Наприклад, в одному з київських округів суд місцевого рівня визнав недійсними понад 10 тисяч голосів за опозиційного кандидата, що дало можливість "просунути" із відривом в 300 голосів провладного кандидата. Було багато безглуздих судових позовів провладних кандидатів з метою дестабілізувати виборчі перегони, промити нерви спостерігачам та опозиції. На деяких веб-камерах, які транслювали перебіг виборів на дільницях, можна було побачити, як люди (дуже подібні на членів виборчої комісії) кидали пачки бюлетенів в урни і не було жодної реакції ні зі сторони комісії, ні зі сторони правоохоронних органів.

На мою думку, постанова ЦВК щодо проводення онлайн-трансляції виборів лише з 8.00 до 20.00 була неправильною, оскільки найважливіший час є саме момент підрахунку голосів, запаковування бюлетенів в пакети та складання протоколів по одно- та багатомандатних округах. Тому саме цей час, період перевезення виборчої документації та момент її здачі на ОВК мав найбільший ризик фальсифікації.

Ці вибори були вельми нечесні і найбрудніші в історії незалежної України, а українська опозиція не змогла захистити голосу свого виборця на кожній з дільниць. Таким чином зараз вона змушена боротися за місце під сонцем іншим способом, але обнулення списків, як на мене, не надто оптимальний варіант для визнання цих виборів недійсними, оскільки, таким чином, держава знову витрачатиме гроші громадян на фальсифікації волевиявлення. хоча, такий поворот подій саме на руку опозиції, бо остання має шанс отримати більше голосів, ніж це спостерігалося 28 жовтня. Передбачається, що опозиція та комуністи зможуть здобути ще 1-2%, адже виборці провладної партії побачили, які підтасовки робилися на виборчих дільницях сходу України.

Хоча українці недовго пам’ятають про знущання влади і можуть знову вибрати того, хто більше втулить гречки чи макаронів. Народ без цінностей не може довго бути незалежним, оскільки рано чи пізно знайдеться загарбник, який купить чийсь голос за сто грам горілки і кусень хліба.

четвер, 25 жовтня 2012 р.

Передвиборчий синдром

Останнім часом брудні технології все менше вражають, адже стають вже несвіжими заїждженими технологіями політичних розбірок українського політикуму, однак ще знаходяться "унікуми", які ще намагаються вразити вирафінованого українського всепідкупного виборця.

Одна з "фішок" цьогорічних виборчих перегонів - печатка одного з кандидатів над номіналом двадцятигривневої купюри. Вийшло "Голосуй за № ..." І скажіть - хіба не оригінально, не креативно? Партії рулять, партії форевер!:)

Нехай живуть найкреативніші партії України!:)))

неділя, 21 жовтня 2012 р.

Свабодєн

Свабодєн

"Свабодєн"  ти  у  виборі,  чувак,  своєму
Оскільки  ми  вирішуєм  усе
"Інакомислячіх"  потрусимо,  уб’ємо,
Себе  на  лаврах  чуйних  понесем.

Живемо  добре  ми  у  віллочках  численних,
Бо  це  життя  -  це  просто  мармелад
З  усіх  знущаємось  запекло  і  щоденно  -
Наводимо  свої  порядки,  лад.

Наводим  щирий  страх  на  "житєлей Донбасса",
Щоб  розслабуха  їх  не  узяла  -
У  цьому  ми  перфектні  -  ми  у  цьому  аси  -
Хай  розгуляється  наскрізь  брехня.

21.10.2012  року      Уркаїна

Поетична агітація :)

Поетична агітація :)

Живемо  класно  ми  на  цьому  світі,
Піар  нас  любить,  хукає  наскрізь,
Стабільністю  торгуємо  на  ґратті,
Повсюди  тут  закрався  блюдолиз.

Але  прекрасно  ми  таки  живемо,
Щоденно  вілли  Яник  нам  дає
(По  правді  -  ми  собі  як  мухи  мремо,
Проте  нікого  щастя  не  гребе).

Тому  "прагаласуй"  за  ригіони
Шукай  собі  заняття,  бо  "прьємьєр"
Накличе  вже  на  тебе  легіони  -
Вважай,  що  в  виборі  своїм  не  вмер.

21.10.2012  року        Уркаїна

субота, 20 жовтня 2012 р.

Стокгольмський синдром української нації

Наша нація за триста з чимось років окупації Російською імперією виробила для себе дивне захисне поле з психологічною залежністю від окупанта. Мало того, вона з часом набула симпатії, певного захоплення тираном та закоханості в останнього, як, наприклад, жертви насилля, які роками були змушені перебувати поряд із своїми кривдниками. Психологія називає таку поведінку «стокгольмським синдромом», який виникає саме як захисний механізм у психіці людини.

Цей синдром є дуже небезпечним, проте його з часом можна вилікувати, якщо ізолювати людину від свого кривдника.

Україна має подібні симптоми даної хвороби, оскільки досить тривалий час вона перебувала у лоні найагресивнішої імперії Євразії, що, з часом, виробило такі ж захисні механізми. Ми бачимо, що українці досить дивно поводяться щодо Росії: чим більше остання нас утискує, чим більше знущається з нас, плює на українських героїв та перекручує на свій лад українську історію, тим більше ми на «Матушку Рассєю» молимося, їй усіляко догоджаємо, любимо її і надзвичайно активно намагаємося возз’єднатися з нею.

Цей синдром є невиліковним доки великий вплив має на Україну дана держава і поки не появиться така патріотична особистість, яка перерубає цей вузол постійної фанатичної прив’язаності до окупанта та не почне активний державотворчий процес, який знищить даний синдром в пересічного українця та виробить почуття рівності, самодостатності, патріотичного духу.

Ці якості можна здобути лише шляхом патріотичного виховання сучасної молоді, поглибленого вивчення правдивої історії, а не історії, яку «зі стелі» придумав окупант, політичної і кримінальної люстрації, поступового вимирання старшого покоління, яке на кістках наших дідів і прадідів активно і самовіддано будувало могутню імперію.

Український народ може це зробити, проте активна агресивна інформаційна війна з боку Росії заганяє багатьох свідомих українців у дуже підступну пастку, робить нас своїми сателітами та рабами.

Тому єдиним способом ізоляції від даної інформаційної пропаганди є легальна і кардинальна зміна теперішньої влади та активна боротьба за інформаційний простір нашої держави, усунення з України небезпечних елементів та шпигунів від Російської Федерації, блокада російських і проросійських інформаційних джерел.

Суверенність держави

Національним  надбанням  кожної  держави  є  набуття  не  лише  юридичної  незалежності,  але  й  здобуття  чистої  суверенності,  які  допомагають  країні  впевнено  рухатися  вперед.  Якщо  є  перше,  а  немає  суверенності,  тоді  держава  починає  «буксувати»  і  рано  чи  пізно  втратить  свою  незалежність,  яку  є  легко  згубити,  проте  дуже  важко  здобути.

 Суверенність,  фактично,  є  подальшою  основою,  на  яку  опирається  здобута  та  юридично  зафіксована  незалежність,  є  запорукою  ефективного  управління  і  економічного  розвитку,  адже  вона  (як  фактична,  так  і  духовна)  передбачає  самостійність  в  прийнятті  рішень,  на  які  не  може  вплинути  інша  держава  (за  винятком,  якщо  це  дійсно  є  корисне  для  першої).

 Поняття  «суверенність»  є  майже  тотожне  з  поняттям  «самостійність»,  проте  «самостійною»  може  бути  людина,  родина,  сім’я,  а  «суверенність»  семантично  має  значення  «влади  чи  верховної  влади,  що  має  якості  найвищого  судді  –  чи  то  особи,  чи  групи  осіб,  –  уповноваженого  приймати  рішення  та  розв’язувати  суперечки  в  межах  політичної  ієрархії  певною  мірою  остаточно.  Змога  приймати  такі  рішення  передбачає  незалежність  від  зовнішніх  сил  та  вищу  зверхність  і  панування  над  внутрішніми  групами,  фактичну  самостійність  держави».

 Останнім  часом  спостерігаються  негативні  тенденції  зі  згортання  паростків  суверенного  формування  держави.  На  зміну  національній  ідеології  прийшла  ідеологія  «совкового  управління»,  яка  знищує  все  українське,  насаджує  все  чуже,  впроваджує  пострадянську  диктатуру  в  державі,  а  головне  –  тягне  до  радянського  минулого.

 Ці  тенденції  є  дуже  небезпечними,  вони  загрожують  прямою  втратою  юридичної    незалежності,  держави  як  інституції.

 Гадаю,  ці  кроки,  які  робить  теперішня  влада,  є  свідомими,  вони  спрямовані  на  підривання  української  економіки,  вони  є  тільки  початком  згортання  демократії,  нищення  нашої  історії  та  культури.

 Якщо  цього  народ  не  буде  намагатися  зупинити  (а  це  може  статися  досить  пізно),  то  Україна  повністю  втратить  свою  суверенність  та  державність.  Вона  або  сама  стане  диктаторською  за  своїм  змістом,  або  буде  придатком  Росії  та  інших  країн,  які  хочуть  повернути  втрачені  ними  українські  землі.

Дещо про гіпертекст поезії

Поезія-це  завжди  неповторність,
       Якийсь  безсмертний  дотик  до  душі.
       Ліна  Костенко

       Сучасне  життя  людини  зводиться  тільки  до  постійного  занурювання  в  "соціальне  мереживо"  (як  писала  ksenykrapka),  а  реальне  життя,  захоплення  поезією,  музикою,  плетінням,  провідування  друзів  і  близьких  зводиться  до  мінімуму.  Часовий  континіум  зараз  настільки  викривлений  і  ми  забуваємо,  що  втрачаємо  сенс  життя  і  часто  прозріваємо  тоді,  коли  втратили  свою  молодість  (дехто  і  тоді  не  прозріває).

       Поезія  живе  в  нас,  але  ми  постійно  її  глушимо  в  собі,  не  даючи  пробратися  назовні  і  не  розуміємо,  що  саме  в  ній  є  багато  відповідей  на  наші  запитання,  на  сенс  людського  життя.  Помаленьку  світ  стає  цинічним,  незрозумілим,  хаотичним.  Люди  не  довіряють  один  одному,  адже  через  відсутність  внутрішньої  гармонії  з  світом,  відсутність  оптимізму  та  романтики,  брехня  процвітає  всюди,  а  ще  так  недавно  люди  були  такими  безпосередніми,  живими,  чуттєвими...

       Світ  не  може  існувати  без  написання  чи  просто  читання  поезії.  Він  може  загинути  без  неї,  адже  ключ  до  розгадки  цього  світу  лежить  в  гіпертексті  поезії.  Поезія  -  це  дійсно  неповторність,  ""безсмертний  дотик  до  душі",  до  єства  кожної  людини  і  її  варто  любити,  творити  та  берегти...

                                                                 Андрій  Яремко-Ярий

Двохтисячники

Новаторське  мистецьке  „Я”  не  завжди  вихлюпувалось  у  „десятилітніх  періодах  письменницьких  поколінь”,  і,  хоча  письменники  називають  себе  різними  „десятниками”,  літературні  критики  схильні  вважати  (і  влучно  зауважують),  що  були  лише  покоління  20-х,  60-х,  80-х.  Літератори,  які  почали  писати  в  дев’яностих  та  називають  себе,  відповідно,  „дев’яностниками”,  насправді  ними  не  є,  а  отже,  лишаються,  по  суті,  поствісімдесятниками.  Двохтисячники,  зважаючи  на  сталий  вплив  мистців-вісімдесятників  і  поствісімдесятників,  а  також  „застарілий”  жанровий  інструментарій,  ще  не  „народились”.  Тому  про  „Покоління  2000”  говорити  ще  рано.  Проте  така  тенденція  є,  адже  в  поезії  з’являються  нові  „медійні  жанри”  (про  них  зазначено  в  додатку  до  №6(131)  бюлетня  „Смолоскип  України”  „Знак”),  такі,  як  sms-поезія,  що  дечим  нагадує  давні  невеликі  японські  вірші  хоку,  призначення  яких  подання  інформації  часто  повчального  змісту.

Одним  із  чинників,  який  сприяє  розвиткові,  популяризації  молодіжної  літератури,  є  „медійний  принцип”,  який  полягає,  за  словами  Богдана  Горобчука,  на  „безпаперності”.  Самвидавівських  сайтів  достатньо,  аби  подавати  туди  свої  твори  на  розсуд  потенційних  відвідувачів  електронних  сторінок.  Отже,  письменники,  які  мають  обмежені  ресурси  своєї  самореалізації,  потребують  якнайбільше  використовувати  так  званий  “інтернетівський  самвидав”.  Наша  література,  перебуваючи  в  стані  друкокризи,  а  в  деяких  куточках  України  руїни  і  соціяльного  збайдужіння,  не  може  нічого  иншого  запропонувати  деб’ютанту  (в  плані  друку  книги),  як  вміщувати  свої  твори  на  різноманітних  сайтах.  Україна  опинилася  в  нетиповій  літературній  ситуації:  майже  все  друковане  змагання  (навіть  у  малих  тиражах)  зводиться  до  грошей,  що  органічно  суперечить  принципам  книгодрукування  Европи  та  решти  цивілізованого  світу.  І  тому,  можливо,  найбільш  істотною  рисою  потенційного  існування  „покоління  двохтисячників”  як  нового  творчого  покоління,  яке  Віра  Балдинюк  називає  „молодняком”,  буде  „медіяреальність”,  котру  з  часом  використовуватиме  більшість  сучасної  української  молоді.

Окрім  цього,  потрібно  пам’ятати,  що  наступний  період,  який  визначатиметься  ґенерацією  „двохтисячників”,  не  будуть  сприймати  ані  шістдесятники,  ані  вісімдесятники.  Це  відчутно  й  тепер,  коли  літературну  поствісімдесятницьку  молодь  не  сприймає  ґенерація  вісімдесятників,  не  говорячи  вже  про  шістдесятників.  У  цьому  й  полягає  „конфлікт  поколінь”,  який  незабаром  ще  раз  проявиться,  можливо,  з  більшою  силою,  ніж  це  ми  спостерігаємо  зараз.

Думаю,  що  в  майбутньому  значним  попитом  користуватиметься  sms-поезія,  яка  з  часом  почне  витісняти  традиційну  римовану  поезію,  білий  вірш  і  навіть  верлібр.  Останній  заполонив  Україну  в  середині  90-х  років  ХХ  століття,  то  чому  ж  таке  не  може  трапитися  з  sms-поезією,  яка  є,  на  мою  думку,  сумішшю  короткого  верлібру  і  білого  вірша,  що  характерне  для  sms-повідомлення,  записаного  латиницею.  Ця  поезія  є  легшою  для  сприйняття  у  свідомості  пересічної  молоді,  її  швидко  пишуть.  Проте  сподіваюсь,  що  розквіт  sms-поезії  не  затьмарить  розвиток  инших  видів  поезії.  Наприклад,  верлібр  зараз  використовує  близько  93%  письменників,  решта  припадає  на  римовану  поезію  та  білий  вірш.  Така  ситуація  є  тривожним  сигналом  для  нашої  літератури,  адже  для  її  повноцінного  розвитку  потрібне  вдосконалення  всіх  жанрів  поезії  та  прози.  Популяризація  лише  певного  жанру  може  спричинити  зникнення  цілих  пластів  літературних  текстів.

Подібна  ситуація,  думаю,  буде  і  тепер  —  винайдуться  нові  жанри,  які  пов’язуватимуться  з  комп’ютером,  Інтернетом  і  мобільними  телефонами,  бо  для  молоді  завжди  притаманний  творчий  підхід.  Відтак  всі  ці  новаторства,  зрештою,  навіть  традиційні  класичні  твори,  будуть  поширюватися  частіше  в  Інтернеті,  і  рідше  —  у  вигляді  друкованої  продукції.  Якщо  така  тенденція  в  майбутньому  закріпиться,  то  вітчизняне  книговидавництво  може  потрапити  в  досить  скрутне  становище.  Тому  вкрай  необхідним  є  прийняття  нової  політики  у  сфері  українського  книгодрукування.


Передруковано  з  студентської  ґазети  "Ярослов"  філологічного  факультету  ЛНУ  ім.  І.Франка,  Львів,  вересень-жовтень  2006  року

Природа людського Superegо

«Скидається  на  те,  що  всяка  культура  змушена  базуватися  на  примусі  і  забороні  потягів…»

       Зиґмунд  Фройд

       За  З.  Фройдом,  людина  переходить  три  фази  сприйняття  світу:  Іni  –  «воно»,  Еgo  –  Я  і  Superego  –  Над-Я.  «Воно»  -  біологічні  поривання,  націлені  на  задоволення,  нехтуючи  норми  культури.  Будучи    блокованим  ними,  «Воно»  виявляється  у  снах,  неконтрольованій  фантазії.
       «Над-Я»  -  засвоєні  ще  з  дитячого  віку  моральні  норми,  культурні  цінності,  які  стали  регулятивними  чинниками  її  свідомості  (совість  як  громадський  контролер  в  людині).  Тут  людина  намагається  показати  свої  здібності,  тут  проявляються  її  творчі  стремління,  шукання  себе.
       «Я»  мовби  затиснене  між  цими  крайніми  полюсами  –  біологічним  і  культурним.  Його  функція  полягає  в  усуненні  протиріччя,  пошуку  шляхів  цивілізованого  задоволення  біологічних  потреб.  Якщо  «Я»  не  справляється  з  даним  завданням,  настає  психічний  зрив.
       Таким  чином  можна    зробити  висновок,  що  є  три  типи  розвитку  людей:  примітивні  особи,  які  прагнуть  задовольнити  найбрутальнішими  способами  свої  тваринні  потяги.  Такі  люди  не  прагнуть  кар’єри,  бо  полюючи  за  задоволенням,  вони  забувають  свою  людську  натуру.  Часто  в  таких  людей  було  дуже  складне  дитинство  чи  початок  зрілого  життя,  яке  «виховало»  в  них  жорстокого  звіра.
       Люди  типу  «Я»  прагнуть  жити  звичайним  життям,  будувати  звичайну  кар’єру,  годувати  сім’ю,  максимум  –  стати  керівниками  найнижчого  чи  середнього  рівня.  Такі  люди  не  хочуть  вплутуватися  в  політику,  бо  вона  їх  ніколи  не  цікавила  і  не  буде  цікавити,  адже  вони  бережуть  тільки  себе  і  свою  родину.  Ці  люди  не  вирізняються  своїми  великими  творчими  здібностями  чи  стремліннями.  Часто  вони  хочуть  «готового  життя»  і  живуть  серед  одноманітної  «сірої  маси».  Таким  чином  вони  обертаються  лише  навколо  свого  приватного  життя.
       Superego  проявляється  у  тих  людей,  які  прагнуть  постійних  змін,  в  людей,  які  живуть  творчістю.  Вони  хороші  та  тактовні  керівники,  які  тягнуться  до  ідеалу,  вони  є  митцями,  філософами,  письменниками,  скульпторами,  архітекторами,  людьми,  які  знають,  чого  хочуть  у  цьому  житті,  а  хочуть  вони  дійсно  дуже  багато  і  наполегливо  цього  добиваються.  Superego  по  своїй  суті  проявляється  в  максималізмі,  ідеалізмі,  постійній  динаміці  життя.  Люди  такого  типу  можуть  не  спати  цілими  добами  аби  досягти  чогось,  аби  постійно  творити.  Вони  люблять  подорожувати,  дізнаватись  щось  нове,  змінювати  якщо  не  цілий  світ,  то  хоча  б  його  частинку,  своїх  знайомих  і  близьких.  Їх  часто  не  розуміють,  їм  забороняють  займатися  пошуком  себе,  але  вони  продовжують  це  вперто  робити.
       Людей  такого  способу  життя  не  надто  легко  знайти  навіть  зі  свічкою  серед  білого  дня.  Ці  люди  є  унікальними,  розумними,  з  красивою  і  гармонійною  душею.  Вони  цікаві  співрозмовники,  але  звичайні  люди  їх  не  розумітимуть,  тому  особистостям  з  діагнозом  «Над-Я»  варто  шукати  розумних  та  інтелігентних  співрозмовників,  які  їх  зрозуміють  та  поважатимуть.
       Отже,  життя  людей  з  останнім  «діагнозом»  є  дуже  цікавим,  напруженим,  захоплюючим,  вони  добиваються  свого,  але  їх  часто  не  розуміють,  проте  це  не  заважає  багатьом  далі  творити,  посуватися  лиш  вперед.

Політична боксерська груша

Життя українського політикуму віддавна нагадує мені боксерський ринг (не буду агітувати за одну політичну партію:) ), на якому плечисті хлопці намагаються позмагатися із боксерською грушею, яка уособлює український народ. І основна проблема цієї боксерської груші є те, що вона мазохістично любить ці бої без правил.

Останні події показують нам, що влада не на жарт розперезалася із своїми "новаціями" і пре на "благо" Уркаїни нові закони, які немилосердно нищать нашу самостійність та соборність. Життя і так нестерпне для більшості українців, адже саме завдяки такій "стабільності" і "шляху до добробуту" малий і середній бізнес ледве існують (примхи різних контролюючих органів, бандитської влади та несприятливого законодавства), а представники багаттьох галузей місяцями чи роками не отримують свої кров’ю зароблені зарплати, оскільки держказначейство не перераховує гроші на різні соціальні галузі місцевого самоврядування, ставлячи таким чином міста на коліна (яскравим прикладом є місто Львів, де постійно є такі проблеми із держказначейством).

Люди реально зневірилися. Просто багато хто не бачить тут перспективи існування та розвитку, інші  - приймають все так, як є і стають пасивними глядчами політичних розбірок, які доходять до кровопролиття, ще інші - приєднуються до більшовиків. Проте залишилася і група, яка із завзяттям свято вірить, що може щось змінитись на краще, що вони самі можуть щось змінити у цій країні і тому тягнуться до різних громадських ініціатив або створюють свої громадські об’єднання та організації. Але цей рух не є систематичним, а, радше спорадичним, хаотичним, "голосом волаючого в пустелі". В народі немає вже такої тяги до об’єднання, гуртування заради однієї мети, як це ми спостерігали в 2004 році.

Тепер жодна політична сила не здатна підняти народ заради одного святого спільного діла, хоча перед революцією і підчас неї в 2004 році це зробила потужна громадська кампанія "Пора!" (тут мається на увазі тзв. "чорну Пору", яка, фактично, підняла народ, дала імпульс задуматися над тим, що в той час діялося в Україні)...

Однак все в Божих руках і нам залишається сподіватися, що нам вдасться таки знову мирно повстати проти гнобителів нашої мови, суверенності, самостійності та державності.