Життя українського політикуму віддавна нагадує мені боксерський ринг (не буду агітувати за одну політичну партію:) ), на якому плечисті хлопці намагаються позмагатися із боксерською грушею, яка уособлює український народ. І основна проблема цієї боксерської груші є те, що вона мазохістично любить ці бої без правил.
Останні події показують нам, що влада не на жарт розперезалася із своїми "новаціями" і пре на "благо" Уркаїни нові закони, які немилосердно нищать нашу самостійність та соборність. Життя і так нестерпне для більшості українців, адже саме завдяки такій "стабільності" і "шляху до добробуту" малий і середній бізнес ледве існують (примхи різних контролюючих органів, бандитської влади та несприятливого законодавства), а представники багаттьох галузей місяцями чи роками не отримують свої кров’ю зароблені зарплати, оскільки держказначейство не перераховує гроші на різні соціальні галузі місцевого самоврядування, ставлячи таким чином міста на коліна (яскравим прикладом є місто Львів, де постійно є такі проблеми із держказначейством).
Люди реально зневірилися. Просто багато хто не бачить тут перспективи існування та розвитку, інші - приймають все так, як є і стають пасивними глядчами політичних розбірок, які доходять до кровопролиття, ще інші - приєднуються до більшовиків. Проте залишилася і група, яка із завзяттям свято вірить, що може щось змінитись на краще, що вони самі можуть щось змінити у цій країні і тому тягнуться до різних громадських ініціатив або створюють свої громадські об’єднання та організації. Але цей рух не є систематичним, а, радше спорадичним, хаотичним, "голосом волаючого в пустелі". В народі немає вже такої тяги до об’єднання, гуртування заради однієї мети, як це ми спостерігали в 2004 році.
Тепер жодна політична сила не здатна підняти народ заради одного святого спільного діла, хоча перед революцією і підчас неї в 2004 році це зробила потужна громадська кампанія "Пора!" (тут мається на увазі тзв. "чорну Пору", яка, фактично, підняла народ, дала імпульс задуматися над тим, що в той час діялося в Україні)...
Однак все в Божих руках і нам залишається сподіватися, що нам вдасться таки знову мирно повстати проти гнобителів нашої мови, суверенності, самостійності та державності.
Останні події показують нам, що влада не на жарт розперезалася із своїми "новаціями" і пре на "благо" Уркаїни нові закони, які немилосердно нищать нашу самостійність та соборність. Життя і так нестерпне для більшості українців, адже саме завдяки такій "стабільності" і "шляху до добробуту" малий і середній бізнес ледве існують (примхи різних контролюючих органів, бандитської влади та несприятливого законодавства), а представники багаттьох галузей місяцями чи роками не отримують свої кров’ю зароблені зарплати, оскільки держказначейство не перераховує гроші на різні соціальні галузі місцевого самоврядування, ставлячи таким чином міста на коліна (яскравим прикладом є місто Львів, де постійно є такі проблеми із держказначейством).
Люди реально зневірилися. Просто багато хто не бачить тут перспективи існування та розвитку, інші - приймають все так, як є і стають пасивними глядчами політичних розбірок, які доходять до кровопролиття, ще інші - приєднуються до більшовиків. Проте залишилася і група, яка із завзяттям свято вірить, що може щось змінитись на краще, що вони самі можуть щось змінити у цій країні і тому тягнуться до різних громадських ініціатив або створюють свої громадські об’єднання та організації. Але цей рух не є систематичним, а, радше спорадичним, хаотичним, "голосом волаючого в пустелі". В народі немає вже такої тяги до об’єднання, гуртування заради однієї мети, як це ми спостерігали в 2004 році.
Тепер жодна політична сила не здатна підняти народ заради одного святого спільного діла, хоча перед революцією і підчас неї в 2004 році це зробила потужна громадська кампанія "Пора!" (тут мається на увазі тзв. "чорну Пору", яка, фактично, підняла народ, дала імпульс задуматися над тим, що в той час діялося в Україні)...
Однак все в Божих руках і нам залишається сподіватися, що нам вдасться таки знову мирно повстати проти гнобителів нашої мови, суверенності, самостійності та державності.
Немає коментарів:
Дописати коментар