Двохтисячники

Новаторське  мистецьке  „Я”  не  завжди  вихлюпувалось  у  „десятилітніх  періодах  письменницьких  поколінь”,  і,  хоча  письменники  називають  себе  різними  „десятниками”,  літературні  критики  схильні  вважати  (і  влучно  зауважують),  що  були  лише  покоління  20-х,  60-х,  80-х.  Літератори,  які  почали  писати  в  дев’яностих  та  називають  себе,  відповідно,  „дев’яностниками”,  насправді  ними  не  є,  а  отже,  лишаються,  по  суті,  поствісімдесятниками.  Двохтисячники,  зважаючи  на  сталий  вплив  мистців-вісімдесятників  і  поствісімдесятників,  а  також  „застарілий”  жанровий  інструментарій,  ще  не  „народились”.  Тому  про  „Покоління  2000”  говорити  ще  рано.  Проте  така  тенденція  є,  адже  в  поезії  з’являються  нові  „медійні  жанри”  (про  них  зазначено  в  додатку  до  №6(131)  бюлетня  „Смолоскип  України”  „Знак”),  такі,  як  sms-поезія,  що  дечим  нагадує  давні  невеликі  японські  вірші  хоку,  призначення  яких  подання  інформації  часто  повчального  змісту.

Одним  із  чинників,  який  сприяє  розвиткові,  популяризації  молодіжної  літератури,  є  „медійний  принцип”,  який  полягає,  за  словами  Богдана  Горобчука,  на  „безпаперності”.  Самвидавівських  сайтів  достатньо,  аби  подавати  туди  свої  твори  на  розсуд  потенційних  відвідувачів  електронних  сторінок.  Отже,  письменники,  які  мають  обмежені  ресурси  своєї  самореалізації,  потребують  якнайбільше  використовувати  так  званий  “інтернетівський  самвидав”.  Наша  література,  перебуваючи  в  стані  друкокризи,  а  в  деяких  куточках  України  руїни  і  соціяльного  збайдужіння,  не  може  нічого  иншого  запропонувати  деб’ютанту  (в  плані  друку  книги),  як  вміщувати  свої  твори  на  різноманітних  сайтах.  Україна  опинилася  в  нетиповій  літературній  ситуації:  майже  все  друковане  змагання  (навіть  у  малих  тиражах)  зводиться  до  грошей,  що  органічно  суперечить  принципам  книгодрукування  Европи  та  решти  цивілізованого  світу.  І  тому,  можливо,  найбільш  істотною  рисою  потенційного  існування  „покоління  двохтисячників”  як  нового  творчого  покоління,  яке  Віра  Балдинюк  називає  „молодняком”,  буде  „медіяреальність”,  котру  з  часом  використовуватиме  більшість  сучасної  української  молоді.

Окрім  цього,  потрібно  пам’ятати,  що  наступний  період,  який  визначатиметься  ґенерацією  „двохтисячників”,  не  будуть  сприймати  ані  шістдесятники,  ані  вісімдесятники.  Це  відчутно  й  тепер,  коли  літературну  поствісімдесятницьку  молодь  не  сприймає  ґенерація  вісімдесятників,  не  говорячи  вже  про  шістдесятників.  У  цьому  й  полягає  „конфлікт  поколінь”,  який  незабаром  ще  раз  проявиться,  можливо,  з  більшою  силою,  ніж  це  ми  спостерігаємо  зараз.

Думаю,  що  в  майбутньому  значним  попитом  користуватиметься  sms-поезія,  яка  з  часом  почне  витісняти  традиційну  римовану  поезію,  білий  вірш  і  навіть  верлібр.  Останній  заполонив  Україну  в  середині  90-х  років  ХХ  століття,  то  чому  ж  таке  не  може  трапитися  з  sms-поезією,  яка  є,  на  мою  думку,  сумішшю  короткого  верлібру  і  білого  вірша,  що  характерне  для  sms-повідомлення,  записаного  латиницею.  Ця  поезія  є  легшою  для  сприйняття  у  свідомості  пересічної  молоді,  її  швидко  пишуть.  Проте  сподіваюсь,  що  розквіт  sms-поезії  не  затьмарить  розвиток  инших  видів  поезії.  Наприклад,  верлібр  зараз  використовує  близько  93%  письменників,  решта  припадає  на  римовану  поезію  та  білий  вірш.  Така  ситуація  є  тривожним  сигналом  для  нашої  літератури,  адже  для  її  повноцінного  розвитку  потрібне  вдосконалення  всіх  жанрів  поезії  та  прози.  Популяризація  лише  певного  жанру  може  спричинити  зникнення  цілих  пластів  літературних  текстів.

Подібна  ситуація,  думаю,  буде  і  тепер  —  винайдуться  нові  жанри,  які  пов’язуватимуться  з  комп’ютером,  Інтернетом  і  мобільними  телефонами,  бо  для  молоді  завжди  притаманний  творчий  підхід.  Відтак  всі  ці  новаторства,  зрештою,  навіть  традиційні  класичні  твори,  будуть  поширюватися  частіше  в  Інтернеті,  і  рідше  —  у  вигляді  друкованої  продукції.  Якщо  така  тенденція  в  майбутньому  закріпиться,  то  вітчизняне  книговидавництво  може  потрапити  в  досить  скрутне  становище.  Тому  вкрай  необхідним  є  прийняття  нової  політики  у  сфері  українського  книгодрукування.


Передруковано  з  студентської  ґазети  "Ярослов"  філологічного  факультету  ЛНУ  ім.  І.Франка,  Львів,  вересень-жовтень  2006  року